СДМ

Step 18

Українська традиція богопосвяченого життя. Монастирі України і їх історичне і культурне значення для цілої країни і кожної окремої людини. Монастирське життя – запорука стабільності і життєздатності нації. Як віднайти себе середи покликаних до подвигу, як віднайти себе середи богопосвячених? Герої не вмирають!

Розпорядок зустрічі:

- Збір
- Привітання та початкова молитва
- Вступне слово

- пояснення для праці в групах
- Праця в групах
- «Вільний мікрофон»
- Підсумок
- д/з
- молитва
- чай і щось смачненьке

МОЛИТВА

Маріє, прообразе Церкви, Нареченої без зморшки й пороку, яка, наслідуючи Тебе, «зберігає чисту й непорушену віру, міцну надію і щиру любов»! Допомагай богопосвяченим особам у їхньому прямуванні до вічного і єдиного щастя.

Діво Благовіщення! Доручаємо їх Тобі, щоб ішли до потребуючих людей, допомагали їм, але найперше несли їм Ісуса. Навчи їх звіщати великі діла, що їх Бог звершує у світі, аби всі народи славили Твоє ім’я. Допомагай їм у праці заради вбогих, голодних, безнадійних, упосліджених і всіх тих, хто щирим серцем шукає Твого Сина.

До Тебе, Мати наша, яка прагнеш духовної та апостольської віднови своїх синів і дочок через любов до Христа й повне посвячення себе Йому, з довірою прибігаємо в молитві. Ти, яка виконувала волю Отця, виявляючи ревність у послуху, відважність в убогості, а у своєму пречистому дівоцтві — готовність прийняти життя, випроси у свого Сина, щоб ті, хто отримав дар наслідувати Його в повній посвяті, вміли свідчити про Нього своїм преображенням життям і радісно йшли разом з усіма своїми братами і сестрами до Небесного Царства у вічному світлі.

Тебе просимо, щоб в усіх і в усьому був прославлений, благословенний і люблений Найвищий Володар усіх сотворінь — Отець і Син і Святий Дух. Амінь.

Вступне слово:

Чоловіки і жінки, які посвячують своє життя Богові у чернецтві, беруть за основу вчення Христа, згідно з яким найголовніша заповідь дана нам – це любити Отця, що осягається через любов до ближнього: «Усе, що ви зробили одному з Моїх братів найменших – ви Мені зробили» (Мт. 25:40). З такою метою людина, яка бажає досконалості, вступає до відповідної громади, затвердженої Церквою, де вірні під дією Святого Духа посвячуються Богові згідно з правилами в новий і особливий спосіб. Чернецтво, чи мала схима, полягає в прилюдних обітах послуху, чистоти й убогості, підпорядкуванні законним настоятелям, наслідуючи Христа як учителя і приклад святості. Для цього чернець відмовляється від мирського життя і цілком посвячується осягненню досконалої любові, службі Царству Божому для побудови Церкви і спасіння світу, будучи немов знаком, який провіщає небесну славу.

Праця в групах: що таке богопосвячене життя? В чому полягає таке життя? Яке завдання ставить перед собою богопосвячене життя? Як бути уважним до поклику?
(додатково ведучий готує кожній команді взірців богопосвяченого життя, світичів нашої віри,( як приклад – А.Шептицьгий, Теодор Студит, Кольбе та інші на вибір) який потім використується в грі)

Гра

Хто перший схопить хусточку

Дві команди з однаковою кількістю учасників сидять в колі. По середині, між командами стоїть ведучий з хусточкою в руці. І ведучиий починає читати історії з життя наших велетнів святості (тут потрібно ведучому підготувати маленькі історії з життя українських святих).Таким чином, учасники з обох команд уважно слухають і якщо знають відповідь біжать до ведучого і забирають хусточку. Відповідно хто перший той має шанс відповісти і заробити бал для команди. В кінці визначається переможець.

Пояснення теми:

В сучасному світі монашество, здавалося б, непомітне. Так мало людей знає, хто такі монахи та чим вони займаються. Дехто бачить їх втікачами від проблем, інші диваками, ще інші — святими. Але ким є монахи насправді?

– Насамперед нам треба з’ясувати термінологію і пояснити значення самого слова «монашество» чи «монах». Слово «монах» (monachos) прийшло до нас із грецької мови й оригінально означало «один». Це можна пояснити у двоякий спосіб: у сенсі одинокий чи самотній (solus, singularis) або ж єдиний, цілісний (unus). Монахи були самотніми, бо не одружувалися, відрікалися родини, друзів, власності, світу, розривали встановлені соціальні зв’язки і жили на самоті, віддалено від суспільства. Причому прагнули зробити це не лише у видимий спосіб, відходячи в пустиню, а й у невидимий – внутрішньо в серці відректися будь-якої думки про видимі речі, позбутися мирських клопотів та суєти світу. Щоб це легше можна було зробити, вони відходили в пустиню і ставали пустельниками або єремітами (від грецького слова «eremos» – пустиня). Іноді їх ще називали «анахоретами» (від грецького «anachoret» – віддалятися, жити окремо від населених пунктів). Вони вдавалися до такого радикального відречення від світу не просто так, але в пошуках Бога, прагнучи відновити свою внутрішню інтегральність, щоби стати цілісними, єдиними особитостями. Для цього вони практикували безперестанну молитву і спрямовували зусилля на те, щоб очистити свій ум від лихих чи нечистих думок та могти з’єднатися з Богом. Це безнастанне чування над собою і боротьба з думками разом із постами й молитвами були їхнім щоденним невидимим подвигом, через що їх називали «подвижниками» чи «аскетами».

Інок» – на теренах давньої Русі так називали монахів, що вказувало на «інакшість» людей, які вирішили сповна присвятити життя Богові. «Ангели на землі» – теж не менш промовисто, адже чи не найголовніше завдання, яке ставить перед собою монах, – піднесення духа у спілкуванні з Творцем. Грецьке слово «аскет» («подвижник») вказує на того, хто змагається, бореться із пристрастями. А якщо перебуваєш у боротьбі, тим паче, коли ця битва відбувається всередині твоїх ума й душі, то ти залишаєшся наодинці зі своїми пристрастями. Звідси і слово «монах», що грецькою означає «самітник», «одинокий».

Чого нам, світським християнам, варто повчитися у монахів?

– Зараз люди мало звертають уваги на монаший досвід, бо вважають, що якщо це не їхній стиль життя, то він нічим не буде їм корисним. Навіть серед студентів-богословів далеко не всі цікавляться цими питаннями. Та насправді кожна людина рано чи пізно постає перед фундаментальними екзистенційними питаннями. І знайти на них відповіді дуже добре допомагають твори монашої літератури, в яких описано духовний досвід. Така література не має на меті кликати всіх до монашого життя, але допомагає християнам у духовній боротьбі з пристрастями та в їхньому змаганні до досконалості.

Не варто думати, що життя монаха проходить у зовсім іншому вимірі, ніж наше, де більше земних турбот. Так, зовнішні обставини, спосіб і ритм життя відрізняються, та все ж усі християни покликані до тієї самої святості, всі ведуть ту саму боротьбу і змагають до спільної цілі. Читаючи твори Отців Церкви, давніх подвижників благочесття, бачимо, що вони були такими ж людьми, як і ми, мали свої труднощі та проблеми, боролися з власними немочами, падали, вставали і, зрештою, перемагали та ставали святими. Таке свідчення надихає: якщо вони змогли, то й ми зможемо.

Сьогодні межа між монахами та мирянами досить чітко окреслена. Однак у перших століттях існування монашество так не було. Вона не була такою чіткою і часто взагалі затиралася. Антоній, коли пішов на пустиню, не мав статусу монаха – був простим мирянином. Щойно згодом, завдяки Атанасію Великому, який написав його «Житіє», він отримав статус «батька монашества». Василій Великий, пишучи настанови й аскетичні правила для подвижників, свідомо уникав вживання терміна «монах», щоб не виділяти аскетів в якусь окрему елітну групу, і радше звертався до них, як до звичайних християн. Так само в листах Варсануфія Великого й Івана Пророка бачимо, що поради та настанови отців до монахів і мирян мало чим відрізняються, так що іноді важко визначити, кому ці листи адресовані – монахові чи мирянинові. Все це вказує на те, що Євангеліє і Заповіді Божі ті ж самі і для монахів, і для мирян, а духовний шлях до святості має свої послідовні етапи та закономірності, однакові для всіх категорій.

Папа Франциск про Богопосвячених осіб:

Єдність неможлива без навернення, без молитви і без святості життя. На ці три аспекти вказав Папа Франциск, ділячись своїми думками про важливість богопосвяченого життя в екуменічному діалозі, прийнявши у суботу, 24 січня 2015 р., учасників екуменічної зустрічі богопосвячених осіб, організованої Конгрегацією Інститутів богопосвяченого життя та Товариств апостольського життя. Протягом трьох днів представники католицької, православної, англіканської і протестантської традицій обмінювалися досвідом богопосвяченого життя у своїх Церквах. В зустрічі, яка відбувалася в рамках Року богопосвяченого життя та Тижня молитов за єдність християн, взяли участь також представники українського католицького чернецтва східного обряду.

Глава Католицької Церкви зазначив, що «бажання відновити єдність усіх християн» присутнє в усіх Церквах та стосується як духовенства, так і мирян. «Але богопосвячене життя, яке своїм корінням сягає Христової волі та спільної традиції неподіленої Церкви, має, без сумніву, особливе покликання у сприянні цій єдності», – додав він, наголосивши, що не випадково численні «піонери екуменізму» вийшли із середовища богопосвяченого життя. У цьому контексті Папа навів приклад спільнот з Тезе та Бозе, представники яких також брали участь у зустрічі.

У світлі монаших правил святого Августина, Святіший Отець звернув увагу на те, що єдність не є плодом людських зусиль, але «даром Святого Духа», Який творить єдність у різноманітності. А здійснитися ця єдність може лише тоді, коли «разом прямуємо вперед, йдучи дорогою братерства в любові, служінні та приймаючи один одного».

«Єдність неможлива без навернення. Богопосвячене життя пригадує нам, що у центрі будь-якого шукання єдності, а, отже, й екуменічних зусиль, перебуває, насамперед, навернення серця, яке включає прохання та надання прощення», – вів далі Папа, додавши, що навернення стосується також і нашого погляду, вміння поставити себе на місце іншого.

Звернувши увагу на те, що єдність неможлива без молитви, адже й Сам Господь Ісус молився про єдність Своїх послідовників, Святіший Отець відзначив, що богопосвячене життя є школою молитви. У цьому контексті він пригадав слова одного із піонерів сучасного екуменізму та засновника Тижня молитов за єдність християн о. Поля Кутюр’є, який порівнював всіх людей, що молять за єдність, з «невидимим монастирем», який об’єднує християн різних Церков, країн і континентів. А наголосивши також на тому, що єдність неможлива без святості життя, Папа вказав на те, що богопосвячене життя допомагає нам «усвідомити покликання, звернене до всіх охрищених – покликання до святості життя, що є єдиним справжнім шляхом до єдності».

Вільний мікрофон ( думки залу про важливість монашого служіння )

Підсумки теми на основі «вільного мікрофону»

Отже, монашество є стовпом Церкви і Церква не може без монашества, як і монашество без Церкви, тому це є одним цілим та нероздільним таїнством яке Господь у різний спосіб відкриває не всім, а вибраним. Господь говорить до обраних, говорить до них у серці та сповнює їх такою благодаттю, за допомогою якої людина по-іншому сприймає навколишній світ.

Домашнє завдання:

Нехай кожен помолиться за богопосвячених осіб, при нагоді відвідає монастир на цій території, чи області де проживає.

Молитва

Молитва у наміренні святого Отця на лютий місяць.

Відео матеріали:

https://www.youtube.com/watch?v=LzFz6LLnjAU