СДМ

Step 12

Нехай будуть єдині

1. Будуємо дім на надійній основі: спільне добро українців – цінності, які єднають. Що то є «християнські цінності» і чим вони відрізняються від так званих «загально людських»? Хрест, спільнота, родина, гідність і права особи в українському вимірі. Цінності, які перевищують цінність життя: чого ми не віддамо і не відречемося ніколи?

Розпорядок зустрічі:

- Збір
- Привітання та початкова молитва
- Вступне слово.

- гра

- пояснення для праці в групах
- Праця в групах
- «Вільний мікрофон»
- Підсумок
- д/з
- молитва
- чай і щось смачненьке

Молитва: робимо знак хреста, та після молитви «Отче наш», залишаємо час тиші для читання святого письма:

1-ше соборне послання від апостолв Івана (2глава)

 Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного.
Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу.
А що ми пізнали Його, пізнаємо це з того, коли заповіді Його додержуємо.
Хто говорить: Пізнав я Його, але не додержує Його заповідів, той неправдомовець, і немає в нім правди!
А хто додержує Його слово, у тому Божа любов справді вдосконалилась. Із того ми пізнаємо, що в Нім пробуваємо.
А хто каже, що в Нім пробуває, той повинен поводитись так, як поводився Він.
Улюблені, не пишу я для вас нову заповідь, але заповідь давню, яку мали від початку: заповідь давня, то слово, що чули його від початку.
Але нову заповідь я вам пишу, що справді вона в Нім та в вас, що минається темрява, і світло правдиве вже світить.
Хто говорить, що він пробуває у світлі, та ненавидить брата свого, той у темряві досі.
А хто любить брата свого, той пробуває у світлі, і в ньому спотикання немає.
Хто ж ненавидить брата свого, пробуває той у темряві й ходить у темряві, і не знає, куди він іде, бо темрява очі йому осліпила.
Пишу я вам, дітоньки, що гріхи вам прощаються ради Ймення Його.
Пишу вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку. Пишу вам, юнаки, бо перемогли ви лукавого.
Пишу, діти, вам, бо ви пізнали Отця. Я писав вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку. Писав я до вас, юнаки, бо міцні ви, і Слово Боже в вас пробуває, і лукавого перемогли ви.
Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської,
бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу.
Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває!
Діти остання година! А що чули були, що антихрист іде, а тепер з'явилось багато антихристів, з цього ми пізнаємо, що остання година настала!
Із нас вони вийшли, та до нас не належали. Коли б були належали до нас, то залишилися б з нами; але вийшли, щоб відкрилось, що не всі вони наші.
А ви маєте помазання від Святого, і знаєте все.
Я не писав вам, немов ви не знаєте правди, але що знаєте її, і що всяка лжа не від правди.
Хто неправдомовець, як не той, хто відкидає, що Ісус є Христос? Це антихрист, що відрікається Отця й Сина!
Кожен, хто відрікається Сина, не має Отця; хто визнає Сина, той має Отця.
Тож, що ви чули з початку, нехай в вас пробуває воно; якщо в вас пробуватиме те, що ви чули з початку, то й ви пробуватимете в Сині й Отці.
А оце та обітниця, яку Він Сам обіцяв нам: вічне життя.
Це я написав вам про тих, хто обманює вас.
А помазання, яке прийняли ви від Нього, воно в вас залишається, і ви не потребуєте, щоб вас хто навчав. А що те помазання само вас навчає про все, воно бо правдиве й нехибне, то як вас навчило воно, у тім пробувайте.
А тепер, діточки, залишайтеся в Нім, щоб, як з'явиться Він, то щоб ми мали відвагу та не були засоромлені Ним під час Його приходу.
Коли знаєте, що Він праведний, то знайте, що всякий, хто чинить справедливість, народився від Нього.

Вступне слово:

Що є головним в нашому житті яке по справжньому будує його? Що наповнює його, а що по справжньому повинно наповнювати наше життя?... може ми часто шукаємо вирішення особистих та суспільних проблем не в тому, що на справді є причиною наших проблем?! Отож цю зустріч хочемо роздумати, разом, про фундамент нашого життя…про основу нашого життя. А саме про цінності, про людські та християнські цінності. Про загальноприйняті та суспільні цінності в Українському вимірі нашого життя. Роздумуймо про те що між ними спільне а, що відмінне…  що є правдою а що істиною!

Гра:

«Перший» всі сидять в колі на свому місці, ведучий, перемішуючи карти дає кожному по карті…від так кожен знає свою масть. Тоді кожен повертає карту ведучому. Мета кожного учасника пройти все коло сидінь і першим знову дібратися до свого місця. Але в такий спосіб: ведучий по черзі відкриває одну карту, від так хто є тієї масті той пересідає на одне стільчик вперед на ліву сторону, а якщо там хтось сидить тоді йому на коліна! Пересідає вперед тільки той хто не має нікого в себе на колінах.

Праця в групах та вільний мікрофон:

Завдання Для праці в групах є таким:
Відшуковуємо а святому письмі приклад Ісуса Христа про людські, суспільно- політичні, християнські, релігійні, та ін. цінності.
Обговорити та порівняти  їх з сучасним станом нашого життя в Україні. Подумати що можна зробити, що потрібно змінити і т.п.
що означає українські цінності, що нас відрізняє від інших держав!? (Це все зобразити на ватмані або в інший креативний спосіб)

Кожна група презентує свій варіант проблеми та її вирішення. Ведучий робить підсумки!

Матеріали до теми зустрічі:
матеріали подяються для ведучого, щоб добре розуміти для висвітлення даної теми

Про ціності та сучані виклики християнства

У своїй повноті християнська любов є найвищим, найсильнішим та найяскравішим почуттям. Це є стан особливої духовної близькості, найсильнішого тяжіння людини до людини. Серце, сповнене християнською любов'ю, відкрите для того, кого воно любить, готове прийняти його. У любові сприймає іншого і себе віддає іншим. “По тому пізнають усі, що ви учні мої, якщо будете мати любов між собою” – сказав Ісус Христос (Ін. 13, 35). Християнська любов є відчуттям особливої близькості людини до Бога, Який Сам є Любов. У сфері земних почувань немає вищого від жертовної любові. Уся історія відносин між Богом і людиною – це самопожертва Небесної любові. Господь веде до спасіння грішника, Свого ворога і зрадника. Для їх порятунку не оберіг Свого Єдинородного Сина. Син Божий воплотився, страждає і вмирає для того, щоб через Воскресіння дати грішникові ту блаженну вічність, яку він втратив. Перед смертю Ісус дає своїм вірним заповідь та ідеал любові: “Як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного”. Християнська любов обнімає всіх: не тільки друзів, але і ворогів. Господь у Євангелії говорить: “А коли любите тих, хто любить вас, яка вам за те нагорода? Люблять бо й грішники тих; хто їх любить. І коли добре чините тим, хто добро чинить вам, яка вам за те нагорода?” (Лк. 32, 37). Любити ворога – це протиріччя у рамках світської моралі. Але ж мати дитя своє любить не тільки тому, що воно ласкаве або користі від нього багато,  а за те, що воно рідне. Вона оберігає його, рятує від біди. Тільки християнин повинен любити і ворога, розуміти, що той, хто чинить зло, потребує спасіння, бо він у руках диявола. Промінням християнської ласки і світла маємо зігріти і оповити брата свого, який потрапив у біду.  Такі риси християнської моралі, як послух, чемність, взаємодопомога, вдячність, пошана стануть зрозумілими, коли християнську любов доповнимо смиренням, терпінням і милосердям. Християнська любов не є абстрактною любов’ю. Християнство – це не вчення, а спосіб життя. Завдяки цьому способу життя воно виросло із гірчичного зерна в могутнє дерево. Християнська любов зруйнувала рабство, створила міцну християнську сім’ю. Під її потужними ударами розпалася Римська імперія, яка була побудована на силі і доведена до повного морального розкладу. Царство Боже зруйнувало царство земне. Християнська любов – це Царство Боже, яке, за словами Христа, перебуває усередині людини. У дні Свого земного служіння Ісус Христос проповідував людям Царство Боже, тобто цінності духу, що є справжнім скарбом людини, який у неї ніхто не може забрати. Сутність проповіді Христа і Його діянь було Царство Боже, яке Він як Син Божий прийшов відкрити і дати людям. Таким чином ми можемо з впевненістю говорити про те, що “вічні цінності християнства” – це ті моделі та правила людського буття і поведінки, що встановлені Заповідями Бога, як єдиного Вічного Буття і Вічної Особистості, людині. А реалізуються ці вічні цінності, насамперед, на рівні окремої людської особистості, і вже вторинно – на рівні соціуму, щоза своєю природою сума людських індивідуальностей та існує аж ніяк невічно. Маючи такий великий багаж вічних цінностей, християнство вступило в третє тисячоліття. І відразу ж приймає на себе нові виклики, які попереднітисячоліття не знали. Спробуємо коротко обговорити основні проблеми, з якими стикається українське суспільство і освіта, зокрема. Насамперед це проблема біоетики і клонування, адже клонування є викликом Богу і створеній Ним за Своїм образом і подобою людині, невід’ємними частинами якої є свобода й індивідуальність особи. Проблема глобалізації – це прояв тотального науково-технічного прогресу, який за умови розвитку комунікації, лібералізації всіх сфер суспільно-економічного життя надає його учасникам можливість отримати максимальний прибуток, а також наслідує зближення людей, стандартизацію життя, трансформацію національних культур і конфесій та відбувається в усіх сферах людської діяльності. Звичайно, що процес глобалізації зупинити неможливо, якщо невідомими нам способами Сам Бог не зупинить його, як у свій час Він припинив будівництво Вавилонської вежі. Проблема екології, можливо є найсерйозніша проблема сучасного світу.  Однією з головних причин забруднення навколишнього середовища є небачене і невиправдане зростання суспільного споживання, прагнення до необмеженого достатку і розкошів. Криза душі призвела до екологічної кризи. Вихід з екологічного глухого кута може бути знайдений лише через духовне відродження людської особистості та проведення активної просвітницької діяльності серед учнів і студентів навчальних закладів. Проблема евтаназії – умертвлення безнадійно хворих, у тому числі й за їх бажанням. Прохання хворого прискорити його смерть обумовлене, як правило, станом депресії. Таким чином евтаназія може стати формою вбивства або самогубства.

Проблема трансплантації органів, тобто теорія і практика пересадки органів і тканин, дозволяє надати допомогу багатьом хворим, які раніше були б приречені на смерть або тяжку інвалідність. Разом з тим, все більша потреба в органах для трансплантації породжує моральні проблеми і може стати загрозою для суспільства. Так, недобросовісна пропаганда донорства і комерція, пов’язана з продажем органів для трансплантації, закладають умови для торгівлі людськими органами, загрожуючи здоров’ю і життю людей. Пересадка органів живого донора може бути у випадках добровільної самопожертви заради спасіння життя іншої людини. В такому випадку згода на експлантацію (вилучення органа) стає виявом любові і співстраждання. Наступною проблемою, і на мій погляд, найболючішою в системі виховання – це проблема сім’ї. Християнство створило здорову сім’ю. Воно ліквідувало багатоженство і побудувало сім’ю на засадах любові. Без любові сім’я як така не може існувати. Бог для того і створив для Адама Єву, щоб любов, яка є основою блаженства і життя, виливалася на подібну до нього істоту. Сім’я ще називається домашньою церквою. Вона реалізує у собі любов, яка існує між Христом Спасителем і Церквою. За замислом Божим, сім’я призначена для дітонародження і розмноження людського роду. Без міцної сім’ї не може бути ні здорового суспільства, ні сильної держави. Втрата сім’ї може призвести до різкого скорочення народонаселення і поступового зникнення цивілізації. Головна причина розпаду сім’ї лежить у площині не економічній, а в моральній. Ослаблення християнської любові серед людей породило цю проблему. В результаті втрати духовних засад виникла ціла низка сімейних і суспільних проблем. До них насамперед треба віднести так звану сексуальну революцію – раннє статеве життя, пияцтво, тютюнопаління і наркоманію. Відсутність християнської сім’ї породжує проблему дітей і батьків. А з цими проблемами дитина приходить до школи і це дуже часто відображається на її поведінці.

Ще більшою бідою сучасного суспільства є наркоманія. Цей порок робить людину рабом темних сил. Найбільше вражена цим недугом молодь, і це є загрозою суспільству, яке веде боротьбу лише з наркобізнесом, а не з причинами наркоманії, на основі яких і з’явився наркобізнес. Основні причини наркоманії – це духовна спустошеність серед молоді, втрата сенсу життя і моральна нестійкість. Не відкидаючи необхідності втручання медицини, нам необхідно пропонувати наркоманам брати активну участь у християнському і суспільному житті і навертатися до моральних засад. Не сприяє зміцненню сім’ї свідоме припинення вагітності, яке набуло широкого розповсюдження. Аборт прирівнюється до вбивства, бо зародження людської істоти є даром Божим, тому посягання на життя майбутньої особистості є порушенням заповіді Божої: “Не убивай”. Широке розповсюдження абортів і їх виправдання стає загрозою майбутньому і є ознакою моральної деградації. Медики засвідчують, що вік пацієнтів, які приходять на аборт різко помолодшав. Що робити? Активно проводити роз’яснювальну роботу і наголошувати увагу на тому, що це страшний гріх. Окремо потрібно сказати і про вплив засобів масової інформації на підростаюче покоління. Телебачення, радіо, Інтернет, газети і журнали та всяке друковане слово покликані забезпечувати широкі верстви населення інформацією про все, що відбувається у світі, орієнтуючи людей у складних обставинах сьогодення. Інформування глядача, слухача і читача повинно ґрунтуватись не тільки на правді, а й на турботі про моральний стан людини і суспільства, що включає в себе пропагування загальнолюдських ідеалів, а також боротьбу з розповсюдженням зла, гріха і пороків. Але дуже часто працівники засобів масової інформації забувають про своювідповідальність перед Богом. І навіть пропагують насилля, ворожнечу і ненависть, національний, соціальний і релігійний розбрат, а також гріховні людські інстинкти, в тому числі і з комерційною метою. Всю негативну інформацію дитина не тільки сприймає, але й часто втілює в життя. З таким “багажем” дитина приходить до навчального закладу.  Особливу увагу слід звернути на вплив Інтернету. Безконтрольне, багатогодинне перебування у світовому павутинні притуплює у дитини логічне мислення, вона стає замкнутою і не проявляє жодного зацікавлення до того, що відбувається на уроках і в класі загалом. На такі випадки слід негайно реагувати і разом з батьками та психологами спасати. Наголошую вашу увагу: спасати! Не можу обійти осторонь ще одну проблему. Два місяці тому в Одесі стався прикрий випадок: юнак, переможець кількох сезонів телепередачі “Самий розумний” викинувся із вікна багатоповерхівки, залишивши передсмертну записку, де було написано “Не бачу сенсу життя”. Яка ж причина цього трагічного випадку? Юнак навчався на відмінно, мав прекрасні знання в різних галузях наук, але був духовно і морально сліпим. Отже, дорогі педагоги, даючи знання не забувайте про духовний бік життя дитини. Таким чином, розбудова самостійної Української держави й реформування національної освіти потребують адекватного їм родинно-громадсько-шкільного виховання дітей та молоді, відродження гуманістичної педагогіки в Україні.

Ось чому у комплексі завдань, які розв’язуються нашим суспільством на сучасному етапі, перебудова діяльності загальноосвітньої школи має посістиособливе місце. Мета здійснюваних перетворень – забезпечити нову якість навчання і виховання молоді, створити тим самим необхідні умови для соціально-економічного й духовного розвитку нашого суспільства. Тому звернення до педагогічної спадщини минулого є тим науковим джерелом загальнолюдських цінностей, які спонукають до пошуку нових, більш оптимальних шляхів морального виховання на основі дослідження і відродження суспільно-історичного досвіду та освітніх надбань українського народу, зокрема, видатного його представника – Івана Івановича Огієнка (1882-1972), митрополита Православної Церкви, міністра освіти Української Народної Республіки.

ПРО ХРСТИЯНСЬКІ ЦІНОСТІ У СІМЇ

Нині багато вітчизняних педагогів звертаються о перевірених вітчизняною і світовою практикою християнських цінностей. Це не випадково, оскільки християнська традиція є домінуючою темою в житті нашого народу. Українці протягом століть дотримувались християнських норм життя і завжди були релігійними, що дало їм змогу створити високу духовну культуру. Український теолог Б.Гудзяк відзначає, що християнство постало головним джерелом фундаментальних етичних і моральних ідей та цінностей нашого народу. Церква, яка ще в епоху Київської Русі посіла місце основного носія культури і мистецтва нашого народу і залишалась ним тривалий час, регламентувала доброзичливі норми стосунків між людьми, виховуючи глибокі почуття поваги молоді до старших, дітей до батьків, милосердя, патріотичні почуття тощо. Г.Ващенко вважав, що до революції 1917 року головними чеснотами українців були глибока релігійність, стриманість у словах і поведінці, працелюбність, цнотливість, гостинність, патріотизм, високий естетизм життя, дружба, повага до старших, повага до жінок, правдивість, щирість, скромність. Такі ж людські вади, як гордість, заздрощі, лицемірство, пияцтво, лихослів'я засуджувалися християнством.Зміст християнської моралі подає Велика книга людства - Біблія - в трьох аспектах. Перший - це вже перераховані християнські чесноти.Другий аспект - плоди дарів Духа Святого: любов, радість, спокій, терпіння, доброта, милосердя, віра.Третій аспект - 10 Божих заповідей, у перших чотирьох з яких заповідається любов до Бога, а в останніх шести — любов до ближніх (шануй батька й матір; не вбивай; не будь розпусний; не кради; не свідчи неправдиво на ближнього свого; не будь заздрісним).Вважаємо, що десять заповідей Божих — це є десять моральних еталонів, які мають бути дороговказом людям у певних життєвих ситуаціях. На відміну від епікурейського вчення (їж, пий, веселись, тому що завтра помреш від безцільного існування), християнство проповідує вищі цінності: любов, турботу, чесність, здатність тримати слово; норми моральної поведінки людей.Напрошується питання, яким чином ознайомлювати дітей зі змістом Біблії, учити жити за християнськими законами, оскільки освіта в Україні носить світський характер. На наш погляд, є кілька шляхів залучення дітей до християнської моралі. Звичайно, головна роль у цій справі належить сім'ї, оскільки саме вона виховує дитину всім укладом життя, своєю духовно-моральною атмосферою, багатством і теплотою стосунків, у ході яких дитина успадковує й активно трансформує певні ціннісні установки, стереотипи мислення, способи поведінки, життєві ставлення до навколишнього світу і самої себе. Окрім того, родина є ще й фундаментальною цеглинкою суспільства, показником його моральності. Здорова християнська родина є скарбницею правдивих цінностей, носієм і плекальницею традицій.Нині сім'я, поряд із проблемами економічного характеру, переживає кризу духовності. Зникають такі цінності, без яких вона не може існувати, — подружня вірність, взаємоповага, втрата цінності жіночності і мужності, а також материнства і батьківства. Коротко розглянемо деякі проблеми сучасної родини.Проблема розлучень, подружньої невірності. За даними соціологічних досліджень, кількість сімей, що розпалися, зросла майже в 1,5 раза, хоча нормами християнської моралі засуджується подружня невірність і розірвання шлюбу: "Що Бог з'єднав, людина того не розрушить". Цьому сприяли церковні шлюби, освячені Божим благословенням. Людина, перебуваючи в такому шлюбі, наповнюється внутрішнім спокоєм, радістю, миром, захищеністю. Подружжя наділене рівними правами, хоча й різними покликаннями. Традиційно чоловік є захисником сім'ї і її годувальником, дружина — берегинею домашнього вогнища.У давніх сім'ях розлучення було надзвичайно рідкісним явищем, оскільки вінчання відбувалось за великої кількості знаних людей, за умови розуміння духовного значення присяги на Євангелії, а це викликало цілковито закономірну боязнь осуду. Нині цивільним шлюбам, а часто і церковним, не надається особливого значення: вінчання в церкві багатьма, на жаль, розглядається як данина моді. Через нерозуміння важливості подружнього життя і його ролі у формуванні здорової родини багато шлюбів через різні причини, часом незначні, розпадається, в результаті чого травмуються найменш захищені члени родини — діти.Наступною проблемою сучасної християнської сім'ї є малодітність або ж бездітність. Молоді пари вважають, що передусім мають набути соціального статусу, матеріального добробуту, а вже потім — народжувати дітей. Коли ж ми звернемося до історії, то побачимо, Ідо здебільшого сім'ї наших предків були багатодітними. Багатодітними і релігійними були родини видатних людей, наприклад, Коцюбинських, Шевченків, Драгоманових, Шептицьких та ін. За Біблією, продовження роду є чи не найважливішим призначенням родини, оскільки подружжя — це спільнота, пов'язана любов'ю, і є одним тілом. Тому родина повинна нести повне навантаження цієї любові, творити нові життя.Однією з основних проблем сучасної родини є послаблення сімейних стосунків, ролі сім'ї у вихованні дітей. Ця проблема виникає як через економічні фактори (матеріальна скрута, невпевненість дорослих членів родини у завтрашньому дні призводять до втрати їх авторитету в очах дітей), так і через прогалини у знаннях батьків щодо виховання дітей. Причому, на наш погляд, ці знання мають стосуватися не лише педагогіки і психології, а й релігійного виховання дітей, зокрема, бути спрямованими на засвоєння молодим поколінням норм християнської моралі.

СЕРЕД християнських моральних цінностей загальнолюдського звучання розрізняємо: перша категорія — головні людські цінності, що більшою чи меншою мірою входять до всіх інших етичних цінностей (цінність життя, краса, істина, g свобода); до другої категорії відносимо чесноти (справедливість, сміливість, правдивість, щирість, любов до ближнього, вірність, довір'я, скромність, відданість); до третьої — більш часткові моральні цінності (здатність дарувати іншим своє духовне надбання; любов, спрямована на ідеалізовану цінність іншої особистості тощо). Ці цінності можна диференціювати і далі.

До чеснот належать такі якості: доброта, увага, чуйність, милосердя, толерантність, доброчестність, чесність, повага, правдивість, справедливість, гідність, повага до людей, терпимість, благородство, вірність, мужність, великодушність, витримка, достоїнство, щирість, жертовність, скромність, сміливість, співчуття, працелюбність, бережливість, тощо. Характерною їх особливістю є наявність у кожної позитивної цінності свого негативного еквіваленту, який також входить до структури цінностей, але як негативно значуща складова: толерантність — нетерпимість, вірність – зрада, любов — ненависть, бережливість — марнотратство тощо.

Поділ цінностей на позитивно значущі та негативно значущі дає людині можливість вибирати між багатьма цінностями й зумовлює смислову послідовність дій і вчинків як окремої людей, так і спільнот.

Складовими моральних християнських цінностей є також естетичні характеристики цих цінностей, естетичні категорії — прекрасне і трагічне. Вони широко входять до структури розумі цінностей і оперування ними.

На основі залучення дітей до універсальних цінностей формуються складові духовного світу, моральність особистості, яка є головний життєвим орієнтиром і здатна структурувати реальність за критеріями значущості.

5. Форми виховання духовності засобами християнських моральних цінностей

Процес формування духовності на основі християнських моральних цінностей значною мірою зумовлюється інтегрованим підходом до цього процесу. Висунення інтегрованості як провідної форми залучення дітей до християнських цінностей пояснюється поліфонічністю і багато аспектністю предмета, проблемне поле якого перебуває в різних галузях культури, в різних галузях знання, у предметах, що викладаються у школі й позашкільних закладах освіти. Тому знання як форма залучення до цінностей посідають провідне місце. Де б не відбувався процес передавання знань: у позашкільних закладах освіти, в таборах відпочинку, в гуртках, у процесі самоосвіти, треба повно та об'єктивно розкривати їх через роз'яснення, обґрунтування, наводячи численні приклади і через складову знань досягати свідомого засвоєння матеріалу. Отримання й оволодіння знаннями тут, мабуть, більше, ніж за будь-якого виховного впливу, має носити зацікавлений, особистісний і емоційний характер.

Велике значення мають емоції, адже вони повністю лежать до почуттєвої сфери, проходять через психіку людини і саме від цієї сфери залежить сприймання або ж відмова від тих чи інших цінностей. Людину не можна примусити бути моральною — потрібно її переконати, пропустити знання через її емоції, почуття, психіку, через свідомість з тим, щоб висловлені моральні цінності стали її власним надбанням.

Знання та емоції, тобто, когнітивно-почуттєвий фон, закріплюються у вправлянні, досвіді, діяльності різних форм та видів, через які вихованці не лише пізнають, а й оволодівають красою духовного життя, побудованого на засадах моральних цінностей. Забезпечити духовне життя дітей можна лише тоді, коли вони в творчій діяльності використовують свої емоційні, інтелектуальні й фізичні сили.

В процесі формування духовності засобами моральних християнських цінностей доцільно широко використовувати через посередній виховний вплив вихователя на дітей настанови, нагадування, попередження, переконання, пораду, прохання, похвалу (схвалення), оцінювання, погрозу, покарання як виховні впливи і спонуки (за П.Юркевичем).

Серед методів і форм духовного формування одне з провідних місць належить активним формам і методам (ситуаційно-рольові ігри, соціограми, метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри -драматизації тощо), які дають дітям можливість предметно, безпосередньо й емоційно бути в ситуації морального вибору та морального пошуку.

Особливе місце посідають форми й методи, які залучають дітей до художньо-музичного, мистецького світу християнських цінностей, де поєднуються традиційні методи з художньою діяльністю самих дітей — живописом, ліпленням, декоративно-прикладним мистецтвом, музикуванням, драматизацією тощо. Крім цих методів доцільно використовувати й традиційні — бесіди, лекції, семінари, роботи з книгою тощо.

Одним з напрямів залучення дітей до християнських цінностей може бути краєзнавча та екскурсійно-пошукова робота, яка знайомить дітей з досвідом і традиціями адаптації християнських моральних цінностей до культури рідного краю.

Результативність застосування інтегрованого підходу, різноманітних виховних форм, методів і впливів великою мірою залежить від того, наскільки вони відповідатимуть індивідуальним і віковим особливостям дітей, задовольнятимуть їхні духовні потреби, викликатимуть відповідну мотивацію і стимулюватимуть саморозвиток і самовиховання дитини, спонукатимуть до морального удосконалення. 

Що за великим рахунком, для людини важливіше: знати, чому  зірки  світять, або - де добути засоби до існування? Останнє, мабуть, все ж таки «ближче до серця» звичайної людини, більш гостро. Та бог з нею, із Всесвітом та її пристроєм, нам би розібратися із земними, повсякденними справами і зуміти прожити життя гідно. (А то і взагалі просто вижити, що для дуже багатьох людей на Землі до цього дня є чималим досягненням.) Але просто існувати, задовольняючи свої природні  потреби, розвиненій людині мало. Йому неодмінно потрібно, щоб це існування мало якийсь сенс.  
Потреба в осмисленості буття виникає з постійно присутньою в діях людини доцільності. Що б ми не робили, ми завжди робимо це «для чогось», заради якоїсь мети.  Працюємо  ми, вчимося, розважаємося, створюємо технічні пристрої або  твори  мистецтва - все підпорядковане певним цілям, які і наповнюють сенсом, тобто обгрунтовують і виправдовують наші дії. І навіть смерть людині не страшна, якщо вона приймається в ім'я високої мети (захисту сім'ї, Батьківщини, виконання обов'язку та ін.) Безглуздість же діяльності (згадайте Сізіфа) - найстрашніше покарання.  
Але якщо практично кожна дія людини доцільно і осмислено, то, очевидно, такий же характер повинна  мати  і все його життя. Вона повинна бути осмислена! У ній повинні бути наскрізні, потужні й гідні цілі. Визначити, в чому вони полягають, що може надати  життя людини  прийнятний сенс, - це і є головне завдання філософствування, його «основне питання» (3, стор 23).  
Проте спроби з ходу  встановити , у чому може полягати сенс людського життя, наштовхуються на серйозні перешкоди. Виявляється, сенс індивідуального  життя людини  не може бути знайдений в ній самій. Подібно до того, як сенс існування будь-якої створеної людиною речі (комп'ютера, наприклад, чи книжка) виявляється не власне в ній, а в її ставленні до людини та іншим речам. Тому сенс життя окремої людини може існувати тільки в тому випадку, якщо має хоч якийсь сенс життя роду людського, вся його  історія . А остання з тих самих міркувань може мати сенс тільки тоді, коли є хоч якийсь сенс в існуванні природи, Всесвіту, частиною якої вона є. Ну не може «частина» сенс мати, а «ціле» - ні.  
Тому-то  філософія  і включає в себе  знання  не тільки про людину, але і про суспільство в цілому, його історії, а також і про природу, Всесвіт і т.д. При цьому Всесвіт чи  біосфера  цікавлять  філософію  не самі по собі (це предмет природознавства), а лише в їх співвіднесеності з людиною, його цілями і цінностями.  
Таким чином, проблема буття - це проблема способу, цілей і сенсу існування світу в цілому, який тільки й може наповнити сенсом індивідуальне людське  існування  (2, стор 98).  
Чи можливий  сенс буття ?  
Але чи не занадто необачно вимагати від світобудови сенсу і цілей? Не приписуємо ми при цьому Всесвіту наших власних людських особливостей, подібно тому, як давні греки наділяли олімпійських богів своїми пристрастями і пороками? Така небезпека, безумовно, є. У  філософії  вона іменується антропоморфізмом (від грец. Антропос - людина, морфо - форма), тобто міркуваннями про устрій світу за аналогією з  організацією соціального життя. Але є й не менш серйозні  підстави  вірити в правомочність постановки питання про  сенс буття .  
Питання про сенс будь-якого явища зазвичай задається словами «навіщо», «для чого», «заради якої мети». У природних науках ці питання вважаються практично забороненими. Питати, для чого різнойменні заряди або тіла, що мають масу, притягуються одне до одного, як-то безглуздо. Але ж є і інші приклади.  Біологам , допустимо, питання типу «Навіщо оленя роги?» Або «Для чого кішці криві кігті?» Зовсім не здаються дивними. На них навіть є цілком задовільну  відповідь : для виконання певної  функції , що виникла в процесі еволюції певного виду. (Причому це відноситься не тільки до тілесних форм, але також і до форм поведінки живих істот.) Чи означає це, що  еволюція  живого має мети і сенс? Буквально - швидше за все, немає. А ось метафорично, фігурально - безумовно, так.  Еволюція  живих систем (а як з'ясувалося в останні роки - і не тільки живих) має явно виражену спрямованість зміни їх властивостей. Ця спрямованість, що має характер закономірності, і дозволяє інтерпретувати світ в цілому втермінах  «сенсу» і «цілей». Останні в цьому випадку означають не суб'єктивні наміри і очікування людей, а вираз об'єктивної необхідності того чи іншого явища.  
Людина, наприклад, смертна. Кінцівка людського буття в принципі повинна обессмислівает всі його зусилля. Чого заради мучитися, якщо все одно безслідно зникнеш? Який у цьому сенс? А сенс між тим є. Тільки не індивідуальний, а родової, еволюційний. Смертність всього живого - це пристосувальний механізм, за допомогою якого біосистеми вдосконалюють себе. Саме швидка зміна поколінь забезпечує  простір  дії природного відбору. Тільки вона і дозволяє «відбраковувати» невдалі  мутації , закріплювати вдалі і безперервно «апробувати» нові форми. Якби не було цього механізму,  еволюція  давно зупинилася б, і до людини розумної справа свідомо не дійшло б.  
Або візьмемо приклад безневинні. Чому «батьки і діти» практично ніколи не знаходять спільну мову? Всі сорок тисяч років існування людства старші покоління журяться, що «молодь нині зовсім не та», а юна поросль обурюється консерватизмом своїх «замшілих предків». Але якщо конфлікт поколінь так стійкий, значить, він навіщось потрібен суспільству, тобто в ньому є якийсь сенс? Ну, звичайно ж, є. Сенс все той же - еволюційний. Перманентний бунт «дітей» проти «батьків» робить передачу норм і традицій культури від одного покоління до іншого менш жорсткою, більш гнучкою і рухливою. Що відкриває перед суспільством масу нових, не досліджених раніше можливостей і напрямків розвитку. Ви тільки уявіть собі, що було б, якби «діти» завжди і в усьому слухалися своїх «батьків». Та  розвиток суспільства  просто зупинилося б. Або вже у всякому разі - дуже сильно сповільнилося.  
___Такім  Чином, багато соціальних та біологічні явища «мають сенс» в тому плані, що їх необхідність закладена у сам механізм еволюції живої природи. А у XX ст. з'ясувалося, що еволюціонує не тільки жива  матерія , але і весь Всесвіт.  Еволюція Всесвіту  також має свою спрямованість, тобто як би «спрямованість» до якоїсь глобальної «цілі». Тому «сенс», тобто необхідність біологічної та соціальної еволюції може знайти своє пояснення в механізмі  розвитку Всесвіту в цілому, природним фрагментом якого вона, мабуть, є. «Сенс» буття нашого світу - це, по суті, закони його існування і розвитку. Вони, безумовно, об'єктивні. Зміст же людського існування - категорія багато в чому суб'єктивна. Поєднати, гармонізувати ці смисли, спіймати їх «резонанс», знайти надійну точку  опори  кінцевої людського життя в нескінченності об'єктивного світу - значить, вирішити проблему буття.  
Роль сенсу в людському житті полягає в наступному:  
1. Прагнення до сенсу - цінність для виживання.  
Коли у людини є сенс, він не замислюється про нього, а просто живе, трудитися, творить, не помічаючи його, як повітря, яким ми дихаємо, як природний світ, на тлі якого нам видно всі інші предмети. Сенс пов'язаний зі значними цілями і цінностями, до яких ми прагнемо. У Ф.  Ніцше  є такий вислів: «У кого є« навіщо »жити, може витримати будь-яке« як ». Сенс якраз і дає відповідь на запитання «навіщо», він ставить ту дорогоцінну мета, заради якої варто боротися.  
2.  Життя людини  не може позбутися сенсу ні за яких обставин. Сенс завжди може бути знайдений.  
Сенс-те, чим людина надихається для життя, - але може бути знайдений і в старості, і в хворобі, і в ситуації, яка здається тупиковою, а вже люди, що володіють молодістю, матеріальними можливостями і часовою перспективою, тим більше не повинні миритися зі смислоутрати.  
3. Сенс не можна дати, його треба знайти.  
Сенс - не річ. Людина сама надасть дійсності сенс, ніхто не може зробити це за нього, як не можна бачити або дихати за іншого. Виявлення сенсу - не є результатом чисто логічної операції начебто дедуктивного виводу. Його набуття швидше схоже на сприйняття цілісного образу, яким ми «схоплює» раптово. Сенс раптом відкривається нам на тлі дійсності.  
4. Сенс може бути знайдений, але не може бути створений.  
Людина не є відірваним від суспільства і культури істотою, він тісно пов'язаний з іншими людьми і тими «об'єктивними смислами», які циркулюють в культурі. Людині властива «трансценденція» за межі самого себе -  вихід  до одноплемінників, співтоваришам, до людства в цілому, де він і знаходить різноманіття смислів. У той же час сенс пов'язаний з особистим вибором, який справляє людина, він - результат вільного волевиявлення, вольового акту. Це означає також, що обраний, доданий ситуації необхідність тягне за собою повну  відповідальність  людини за своє осмислення і ті практичні дії, які з нього випливають.  
5. Пошук сенсу не є  неврозом , це нормальна властивість людської природи, яким люди відрізняються від тварин.  
Будь-яке суспільство задає своїм членам певну систему вищих цінностей, здатних надати життя сенс. Ці цінності розташовуються як би на трьох рівнях:  
Перший рівень  - цінності трансцендентного, що дають можливість осмислити життя у зв'язку зі смертю і надати сенс смерті. Це уявлення про Бога і богів, про абсолютні принципах, що лежать в основі світу і задають систему моральних абсолютів. Цінності трансцендентного цементують суспільство, вони, як правило, розподіляються на  ідеологічну  систему, допомагає вплив безпосередньо на  емоції  людей, в результаті чого релігійні смисли пристрасно переживаються. Правда, у ХХ столітті існували держави, практично відмовилися від цінностей трансцендентного і замінили їх різними варіантами «світської релігії»: вірою у світову революцію, в ідеал комунізму як вищу «земну правду», що визначає мораль і сенс життя і смерті.  
Другий рівень  - цінності суспільства та культури: політичні ідеали,  держава , його межі, його історія. Другий рівень, як правило, тісно пов'язаний з першим. Він включає також діалектику регіонального та загальнолюдського: можна знаходити високий сенс у служінні людству як такого і присвятити такого служіння життя.  
Третій рівень  - цінності особистого життя, що протікає в світі повсякденності ці цінності різні для різних епох, проте в них в більшості випадків включається здоров'я і довге життя, мудре ставлення до перипетій долі, певна діяльність і успіхи в ній, досягнення соціального статусу, створення сім'ї і продовження роду,  любов , добрі відносини з оточуючими людьми.  
У реальному житті всі види цінностей - а значить, і смислів - тісно пов'язані і переплетені, вони не відстають механічно один від одного, складають єдиний сплав.  
Чим більше ієрархічним і деспотичним є суспільство, тим меншою мірою індивідом дозволяють вибирати свої «вищі цінності». Провідні смисли виявляються, приписані і строго задані, люди засвоюють їх з дитинства, переживають як палі, і у них не виникає сумнівів з приводу того, чи треба жити, працювати і старатися.  
Чим більше суспільство  демократично , тим більше свободи для особистого вибору, але разом з тим відбувається втрата єдиних цінностей, того, що в смисловому плані об'єднує людей.  

Висновок   
Людина - це природне, соціальне і в той же час духовне істота, що володіє складним внутрішнім світом з його свідомими і несвідомими процесами, пам'яттю, волею, вірою, знаннями, почуттями, істота мисляча і переживає, любляче і страждає.  
У ході історичного розвитку були створені  культурні цінності , різноманітні як за формою, так і за змістом. Передаючись із покоління в покоління, вони накопичувалися, переосмислювалися людством.  Культурні  цінності та духовні багатства, викарбувані у творах мистецтва,  науки  і творчості, можуть породжувати живий безпосередній відгук у душах людей. Всі ці плоди розвитку людської цивілізації включені в складну систему, об'єднану спільним поняттям «культура».  
У центрі культури стоїть людина, що знаходиться в тісному зв'язку із зовнішнім світом, природою, де він живе, з суспільством, в якому він діє і реалізує себе як особистість, і тієї духовної середовищем, яка його живить і яку він, у свою чергу, творить .  
Становлення основ гуманістичного постіндустріального суспільства висуває на передній план весь комплекс наук про людину, в тому числі дослідження в галузі  психології , соціальної та культурної антропології, а також філософії людини в цілому, покликаних допомогти людству виробити нову систему глобальних і національних пріоритетів і дати гідну відповідь на виклик історії.  
Коли ми говоримо  про сенс життя , то повинні усвідомлювати, що сенс - не просто «утримання у свідомості певної цінності» або навіть «розуміння значення» якихось чинників. Сенс - завжди переживання,  емоційний стан , причому стан позитивне.  
Наявність сенсу пов'язано з наявністю цілей, понятих і пережитих. Сенс виражається у внутрішніх цілях і здійснюється через мети зовнішні.  
Навіть при самому мудрому способі життя, реальної безмежності просування вперед нам у нашому індивідуальному бутті не дано - саме через невблаганний кінець останнього. Хоч як би ми  спілкувалися  з навколишнім світом, як глибоко досягали б у його таємниці, всього цього рано чи пізно приходить кінець, і перед кожним з нас, в його останньому самоті, з'являється той же таки питання: навіщо мені це все? Навіщо взагалі живе людина?  
Можна, звичайно, сподіватися, що вічний сенс буття долає кінець індивідуального людського існування, однак такі надії небагато чого варті, поки ми не заглянемо в очі самому цьому кінця - тільки так, в кінцевому підсумку, можна зрозуміти, що ж це за вічність, яка їй не чужа і до якої вона прагне.

                                                                
Християнська мораль в ідеалі проголосила рівність усіх людей незалежно від їх походження і становища. Крім старозавітних 10-ти заповідей Божих діалектика загальнолюдського в моралі втілена в Нагірній проповіді Ісуса Христа. Вона містить у собі зведення моральних ідеалів, які відображають багатовікові земні сподівання люства. Автор проповіді уславлює миролюбність, поступливість, негнівливість, доброту. 

В цій же Нагірній проповіді знаходимо і таку високогуманну ідею: “Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви.”. Пізніше в етичній думці вона отримала назву “золотого правила” моральності. Виникнувши понад дві тисячі років тому згадана формула стала для людства подібною фамільній дорогоцінності, яка дбайливо передається з покоління в покоління і при цьому в незмінному вигляді: найрозвинутіше, найдосконаліше формулювання сьогодні має такий самий вигляд, який воно набуло до початку нашої ери. Як золото є загальним еквівалентом, що дозволяє зводити до одного знаменника різні валюти, так золоте правило моральності разом з ідеями добра, справедливості є загальним гуманістичним еквівалентом людських відносин. 

Пройдений людством шлях доводить, що основним стрижнем, завдяки якому формується людська особистість, може бути лише вся сукупність ідеалів, що їх визначила й оберігає впродовж віків релігія. Ще Платон казав: “Незнання Бога є для держави найбільшим лихом, і хто підриває релігію, підриває з тим і основи суспільства”. 

Християнська мораль, утверджуючи людську гідність, любов до ближнього, як до самого себе, розвиває у суспільстві людяність, гуманність, що є основою високої культури, що підносить людину у її власних очах, облагороджує її наміри і бажання. 

Серед методів і форм формування духовності є: ситуаційно-рольові ігри, аналіз соціальних ситуацій морально-етичного характеру, ігри драматизації, які дають дітям можливість предметно, безпосередньо й емоційно залучатися до ситуації морального вибору та морального пошуку. 

Особливе місце у вихованні посідають такі форми й методи прилучення дітей до світу християнських цінностей, які передбачають поєднання за допомогою художньо-музичних образів традиційних форм роботи з художньою діяльністю самих дітей – живописом, ліпленням, декоративно-прикладним мистецтвом, музикуванням, драматизацією. Крім цих методів, доцільно використовувати й традиційні – бесіди, лекції, семінари, роботу з книгою. Одним з напрямів прилучення дітей до християнських цінностей може бути краєзнавча та екскурсійна пошукова робота, в процесі якої діти ознайомлюються з досвідом і традиціями адаптації християнських моральних цінностей до культури рідного краю. 

Обов’язок формування духовності особистості на основі християнських моральних цінностей покладається поки що на позашкільні освітні заклади Міністерства освіти і науки, клуби, різноманітні громадські центри, бібліотеки. Велика роль відводиться батькам, які традиційно першими формують моральні орієнтації дитини на основі християнської етики та народної моралі. 
http://www.student-works.com.ua/kursovi/bjd/320.html 

Далі переглянемо відео притчу про цінності

https://www.youtube.com/watch?v=XtcJHdyAUg8

Д/з:

Кожен бере завдання прочитати до наступної зустрічі соборні послання від апостола Івана, та записує найбільш вподобані фрази які адаптує до свого буденного життя!

Молитва:

Робимо знак хреста, та кілька хвилин робимо час тиші, за тим після кожної Ісусової молитви (яку співаємо по 5 разів) кожен може сказати своє намірення, і знову співаємо Ісусову молитву, і так поки є намірення.
По закінченню священник дає благословіння.

Можемо на кінець подивитись відео: https://www.youtube.com/watch?v=vFCB35Hvw28

Чай та щось смачненьке: